Артем Лоік - Снайпери

Дякую, що накрили,
від вогню ваші крила.
Обминіть злу нестриманість,
обманіть, що зустрінемось…

Оборона села — під Ізюмом,
далеченько, та я буду зумом,
приближаю відверто і грубо:
йде до бою снайперська група…

Два снайпери, два на прикриття,
чотири зруйнованих життя…
В руїнах іде на навалу,
щоб Україна своє будувала.

Від орків — штурм — 500 солдат!
Як сказав би баста — солдаут…
У кругу москвічів
колись, бо тепер він гучно мовчить…

А орда, як пухлина — розцвіла,
бій перейшов на вулиці села,
і всі відступили, і стихло,
не всі, — чотири не встигло…

Та стояли вони, не тікали,
їм ті орди були замалі…
І життя їхні кров’ю стікали,
на розхристані груди землі…

Вщент оточені тими тваринами,
не віддавали уперто своє!
І летять їхні кулі між римами
нам по серцям, бо у нас вони є!

Дякую, що накрили,
від вогню ваші крила.
Обминіть злу нестриманість,
обманіть, що зустрінемось…

Оборона села — під Ізюмом,
далеченько, та я буду зумом,
приближаю відверто і грубо:
йде до раю снайперська група…

Вже наступного дня наші сили
позиції знову відбили!
І шукали, як грішники каяття,
чотири зруйнованих життя!

Один був під завалом
після кривавого танку,
у гвинтівці лише два набої зосталось,
його зупинили лиш танком!

Сльози стояли в очах у військових,
навіть у тих, хто давно вже за рискою…
Другий лежав, а навколо
майже півсотні мертвих рашистів…

Для чого пишу я усе це?
Для звільнених вулиць
я стану снайпером, і влучу в серце
для того, щоб подвиги їх не забули!

Скажеш:«римуєш запізно»,
ріжеш навіщо дроти…
Мене попросив передать це вам в пісні
їх побратим.